Діагностика пацієнтів з недослідженою диспепсією.

Доказова медицина пропонує 6-крокову стратегію дій на первинній ланці медичної допомоги, якщо діагностували диспепсію вперше.

1. Зібрати клінічні докази того, що ці відчуття виникають у верхній ділянці шлунково-кишкового тракту.

2. Вилучити симптоми тривоги (незрозуміле схуднення, повторне блювання, прогресуюча дисфагія, гастроінтестинальна кровотеча), котрі не дуже поширені в лікарняній прак­тиці і не є нечітким предиктором органічного ураження, але в разі їх належить провести додаткове обстеження для запере­чення серйозної патології.

3.Не приймати аспірин або інші нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ).

4.За наявності типових симптомів рефлюксу треба по передусім перевірити на ГЕРХ. Терапевт має емпірично призначити інгібітор протонної помпи (ІПП) пацієнту, котрий скаржиться на печію, але при цьому взяти до уваги, що ці ліки можуть бути менш ефективні при ФД без печії. Якщо вияви ПДС або ЕБС не зменшуються на тлі адекватного лікування ІПП, захворювання навряд чи можна пояснити ГЕРХ.

5.Неінвазивне тестування інфекції Н. руіогі та її ерадикація (метод " test and treat ) — економічно доцільна стратегія, що дає змогу зменшити потребу в ендоскопіях. Цю стратегію можна запропонувати тим хворим, що не мають симптомів тривоги.
Метод "test and treat", рекомендований як стратегічний, може сприяти вилікуванню більшості хворих з пептичною хворобою та запобігти розвитку гастродуоденальної патології в майбут­ньому, хоча більшість інфікованих пацієнтів із ФД не поміча­ють поліпшення самопочуття після успішної ерадикації. У та­кому разі наступним логічним кроком буде призначення ІПП.

6.Невідкладна ендоскопія рекомендована пацієнтам із симп­томами тривоги або людям віком старше 45 років. Н. руіогі тесту­вання у процесі ендоскопії у "Н. руlоrі-позитивних" пацієнтів не виправдовує співвідношення "затрати-ефект". Більшість пацієн­тів з Н. руlоrі-негативними результатами тестування потребують проведення ендоскопії через симптоми тривоги або вік.

При постановці діагнозу функціональної диспепсії не­обхідно обов'язково звертати увагу на наявність так званих симп­томів тривоги(alarm symptoms) або "червоних прапорів"(red flags), виявлення яких виключає діагноз функціональної диспепсії й вимагає проведення ретельного діагностичного пошуку з метою виявлення більш серйозного органічного захворювання.

Симптомами тривоги у хворих із синдромом диспепсії є:лихо­манка; прогресуюча дисфагія; гастроінтестинальна кровотеча; невмотивоване схуднення; анемія; лейкоцитоз; прискорення ШОЕ; симптоми диспепсії, що вперше виникли у віці старше 45 років.

Найбільш ефективною діагностичною методикою для про­ведення диференційної діагностики між ФД та іншими ор­ганічними захворюваннями по праву вважається езофагогастродуоденоскопія (ЕФГДС). Рекомендовано біопсію ввести в рутинну практику в процесі проведення ендоскопії та з метою діагностики інфекції Н. руlоrі. Всім інфікованим рекомендова­но проводити ерадикацію Н. руlоrі.

Згідно Римських критеріїв III (2006 р.) ультрасонографія, рентгенологічне дослідження гастродуоденальної зони, сцинтіграфія не рекомендовані в якості рутинного досліджен­ня, бо його результати не впливають на лікування пацієнта. Суперечливі дані отримано під час проведення кореляції між скаргами та результатами досліджень функції шлунка за допо­могою баростату і електрогастрографії. Тому жоден із цих ме­тодів не рекомендують як рутинне клінічне дослідження.

У пацієнтів із тривалою і стійкою симптоматикою не­обхідно виключити депресію, включаючи приховану (соматич­ну), а також харчову нестерпність.

Фізикальні методи дослідження• опитування – виявлення диспепсичних скарг, зазначення в анамнезі життя на наявність психотравмуючих ситуацій, шкідливих звичок; • огляд – суттєвого діагностичного значення не має. Лабораторні обстеження

Протоколами (стандартами) обстеження та лікування пацієнтів з патологією органів травлення в амбулаторно-поліклінічних та стаціонарних умовах передбачено перелік обов'язкових діагностичних заходів. Обов'язкові заходи: аналіз крові загальний, аналіз сечі загальний, аналіз калу на приховану кров, фіброгастроскопія з біопсією, тест на H. Pylori, ЕКГ.
При діагностичної необхідності проводять: рН-метрію шлунка, УЗД, біохімічний аналіз крові [6].
З огляду на велику кількість захворювань, здатних протікати з синдромом диспепсії, в діагностиці функціональної диспепсії та її диференціальної діагностики в обов'язковому порядку застосовуються езофагогастродуоденоскопія (що дозволяє виявити, зокрема, рефлюкс-езофагіт, гастродуоденальної виразку і пухлини шлунка), ультразвукове дослідження, що дає можливість виявити хронічний панкреатит і жовчнокам'яну хворобу, клінічні та біохімічні аналізи крові (зокрема, вміст еритроцитів та лейкоцитів, показники ШОЕ, рівень аланіновой і аспарагінової амінотрансфераз, лужної фосфатази, гама - глютамілтранспептідази, сечовини, креатиніну), загальний аналіз калу та аналіз калу на приховану кров.
За свідченнями проводяться рентгенологічне дослідження шлунку, (що допомагає встановити наявність гастропареза), добове моніторування внутріпіщеводного рН, що дозволяє виключити гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. У хворих з епігастральній больовим синдромом функціональної диспепсії доцільно визначення інфікованості слизової оболонки шлунка пілоричного гелікобактер одним або (краще) двома методами (наприклад, за допомогою ендоскопічного уреазний тест і морфологічного методу).
Важливу роль при проведенні диференціальної діагностики у випадках синдрому диспепсії грає своєчасне виявлення так званих "симптомів тривоги" або "червоних прапорів". До них відносяться дисфагія, блювота з кров'ю, мелена, гематохезія (червона кров у калі), лихоманка, невмотивоване схуднення, лейкоцитоз, анемія, підвищення ШОЕ, виникнення перших диспепсичних скарг у віці старше 45 років (для Республіки Білорусь - 35 років).
Виявлення у хворого хоча б одного зазначених "симптомів тривоги" ставить під сумнів наявність у нього функціональної диспепсії і вимагає проведення ретельного обстеження з метою пошуку серйозного органічного захворювання
Функціональну диспепсію часто доводиться диференціювати з синдромом подразненого кишечнику - захворюванням також функціональної природи, що проявляється болями в животі, що проходять після акту дефекації, метеоризмом, проносами, запорами або їх чергуванням, відчуттям неповного спорожнення кишечника, імперативними позивами на дефекацію і т.д. При цьому, однак, часто доводиться мати на увазі, що функціональна диспепсія часто може поєднуватися з синдромом роздратованого кишечника, оскільки в патогенезі обох синдромів важливе місце належить подібним порушенням рухової функції травного тракту. При наполегливому характер диспепсичних симптомів корисною може виявитися консультація психіатра для виключення депресії і соматоформних розладів.


4191308360313076.html
4191392435617924.html
    PR.RU™